Тихий океан омиває береги пʼяти материків з шести і лишається осторонь тільки від Африки. Це найбільший океан планети. Саме його масштаб пояснює, чому він торкається стількох континентів одразу: площа з морями сягає близько 180 мільйонів квадратних кілометрів, а це приблизно третина всієї поверхні земної кулі. Нижче розібрано кожен материк окремо, а також пояснено плутанину з підрахунком “пʼяти” чи “шести”.
Чому “пʼять”, якщо материків начебто сім
Розбіжність у цифрах пояснюється не географією океану, а різними традиціями підрахунку материків. У шкільній традиції, поширеній в Україні, Європу і Азію рахують одним материком Євразія, тож материків загалом шість, і Тихий океан омиває пʼять з них. У західній традиції, де материків рахують сім, Європу й Азію розділяють. Тоді Тихий океан торкається тільки Азії, Європи серед сусідів океану немає взагалі. Підсумок той самий: усі великі суходоли, крім Африки, мають вихід до цього океану. Цифра залежить лише від того, як саме поділити Євразію на карті підручника, а не від того, скільки насправді берегової лінії омиває вода.
Плутанина посилюється ще й тим, що деякі підручники виділяють Америку як один материк замість двох окремих, Північної і Південної. У такій системі рахунку материків взагалі пʼять, і чотири з них мають вихід до Тихого океану. Незалежно від обраної системи підрахунку, сам факт лишається незмінним: тільки Африка повністю позбавлена тихоокеанського узбережжя.
Окремо варто згадати Океанію, тисячі островів у центральній і південно-західній частині Тихого океану, серед них Нова Гвінея, Фіджі, Соломонові острови і безліч дрібніших архіпелагів. Материком Океанію не рахує жодна із загальновживаних систем поділу суходолу, бо це не суцільна плита континентальної кори, а розсіяні по океану острови різного походження, вулканічні й кораловi. Саме тому острови Океанії не входять у список материків, хоча географічно вони цілком розташовані у водах Тихого океану і формально теж ним омиваються.
Азія: найдовша берегова лінія серед усіх сусідів океану
Східне узбережжя Азії тягнеться від Берингової протоки на півночі до Малаккської протоки на південному сході. Саме тут Тихий океан має найдовшу і найскладнішу берегову лінію серед усіх континентів. До нього виходять Росія через Далекий Схід, Китай, обидві Кореї, і повністю острівна Японія, яка з усіх боків оточена саме тихоокеанськими водами, а на південь до узбережжя долучаються Вʼєтнам, Філіппіни та більшість островів Індонезії.
Окремі моря вздовж цього узбережжя, Японське, Жовте, Східнокитайське і Південнокитайське, формально є частинами Тихого океану, хоча в побуті їх майже завжди називають окремо. Через це багато хто плутається і не одразу здогадується, що прибережні держави Східної Азії теж рахуються тихоокеанськими.
| Материк | Який бік омиває Тихий океан | Приклад країн чи регіонів |
|---|---|---|
| Азія | Схід і південний схід | Росія, Китай, Японія, Філіппіни, Індонезія |
| Австралія | Схід | Штат Квінсленд, узбережжя Кораллового моря |
| Північна Америка | Захід | США, Канада, Мексика, країни Центральної Америки |
| Південна Америка | Захід | Колумбія, Еквадор, Перу, Чилі |
| Антарктида | Сектор моря Росса | наукові станції без постійного населення |
Австралія: материк з виходом лише до одного боку
Тихий океан торкається Австралії зі сходу, через Кораловое море і Тасманове море між материком і Новою Зеландією. Захід і південь континенту натомість омиває Індійський океан. Тож Австралія, на відміну від Азії чи обох Америк, має вихід до Тихого океану лише з одного боку суходолу. Саме на східному узбережжі розташовані найбільші міста країни, Сідней і Брісбен, і саме туди виходить знаменитий Великий Бар’єрний риф.
Північна Америка: від Аляски до Панамського перешийка
Західне узбережжя Північної Америки виходить до Тихого океану на всій своїй довжині. Берегова лінія тягнеться від Аляски через Канаду і всю західну частину США до Мексики і країн Центральної Америки, аж до Панамського перешийка. Саме тут розташовані одні з найбільших портових міст континенту, серед них Лос-Анджелес і Ванкувер, чия економіка історично побудована навколо тихоокеанської торгівлі.
Південна Америка: вузька смуга уздовж Анд
Тихоокеанський берег Південної Америки вузький. Він іде майже прямою лінією вздовж хребта Анд, від Колумбії через Еквадор, Перу і Чилі до самого мису Горн на південному краї континенту. Це разюче контрастує з широким атлантичним узбережжям тієї ж Південної Америки. Гірський рельєф впритул до берега пояснює, чому вздовж тихоокеанського боку майже немає широких прибережних низовин, характерних для атлантичної сторони материка. Чилі через це витягнулося вузькою смугою на понад чотири тисячі кілометрів уздовж самого узбережжя.
Антарктида: берег без жодного постійного порту
Тихоокеанський сектор Антарктиди охоплює частину узбережжя в районі моря Росса. Це єдиний із пʼяти материків, де вихід до океану не супроводжується жодним постійним цивільним населенням чи портом. Тут працюють лише сезонні наукові станції кількох країн, і навіть вони здебільшого зосереджені саме в цьому секторі континенту через відносно простіший доступ кораблями. Постійних жителів на цьому узбережжі не було й не буде, хіба що змінюється склад дослідницьких експедицій щороку.
Чому Африка лишається осторонь
Африка не має виходу до Тихого океану просто через своє географічне положення. Весь континент лежить між Атлантичним і Індійським океанами, а до тихоокеанських вод йому елементарно не вистачає довготи. Це єдиний материк із шести чи семи, залежно від системи підрахунку, який повністю оминув Тихий океан своїми берегами. Навіть найсхідніша точка Африки, мис Хафун у Сомалі, лежить у водах Індійського океану.
Звідки взялася назва “Тихий”, хоча він далеко не найспокійніший
Назву дав мандрівник Фернан Магеллан у 1520 році, коли його експедиція перетнула океан у смузі на диво спокійних вітрів і назвала його Mar Pacífico, Тихе море. Насправді ж саме в цьому океані регулярно формуються найпотужніші тропічні циклони планети, відомі в Азії як тайфуни. Вздовж його країв проходить Тихоокеанське вогняне кільце з найвищою у світі концентрацією діючих вулканів і землетрусів.
23 січня 1960 року швейцарський океанолог Жак Піккар та офіцер ВМС США Дон Волш на батискафі “Трієст” вперше в історії досягли дна западини Челленджера в Маріанському жолобі, найглибшої точки Тихого океану і всього Світового океану. Перші прилади зафіксували глибину 11 521 метр, пізніше це значення скоригували до 10 916 метрів, а за сучаснішими вимірами дно западини лежить у межах від 10 911 до 10 994 метрів.
Маріанська западина: найглибша точка серед усіх материків, які він омиває
Западина розташована в західній частині Тихого океану, неподалік Маріанських островів, приблизно за 500 кілометрів від острова Гуам. Її глибина перевищує висоту Евересту: якщо перевернути гору вершиною вниз і опустити в западину, вода все одно лишиться зверху на кілька кілометрів. Середня ж глибина Тихого океану набагато скромніша, близько 3980 метрів, і саме різниця між середньою глибиною і рекордом Маріанської западини показує, наскільки нерівномірним є рельєф океанічного дна.
Після занурення 1960 року людина поверталася на дно Маріанської западини лише кілька разів, і кожне таке занурення довгий час лишалося рідкісною технічною подією, а не рутинним дослідженням. У 2012 році туди самотужки спустився режисер Джеймс Кемерон на апараті Deepsea Challenger, знайшовши точку на кілька десятків метрів глибшу за ту, куди дістався “Трієст” у 1960-му. Для порівняння: більшість материкового шельфу біля берегів усіх пʼяти материків, які омиває Тихий океан, має глибину лише в десятки чи сотні метрів, тобто в сотні разів менше за рекорд западини.