Скунс, це не різновид куниці чи тхора, а представник окремої родини хижих ссавців Mephitidae, поширеної переважно в Америці. Найвідоміша риса цієї тварини, різкий і липкий запах секрету, який вона вистрілює в бік нападника. За цією однією характеристикою ховається ціла родина з чотирма родами і майже двома десятками видів.
Хто такий скунс: не куниця, а окрема родина
У 1997 році зоологи Джеррі Драгу і Родні Ханікатт опублікували в журналі Journal of Mammalogy дослідження, яке довело: скунси не є куницевими, а становлять окрему родину Mephitidae, від латинського mephitis, “смердючий запах”.
До цього дослідження скунсів десятиліттями відносили до родини куницевих через схожу статуру, короткі кінцівки з міцними кігтями для риття та розвинені анальні залози. Генетичний аналіз показав інше походження, і зоологи виділили скунсів в окрему групу разом із їхніми азійськими родичами, смердючими борсуками. За оцінками дослідників, спільний предок усієї родини Mephitidae жив приблизно 30 до 40 мільйонів років тому, задовго до того, як лінії скунсів і куницевих остаточно розійшлися.
Види скунсів: від найменших до найбільших
Родина Mephitidae об’єднує чотири роди, і різниця в розмірах між ними разюча.
| Рід | Представники | Розмір / вага | Ареал |
|---|---|---|---|
| Mephitis | смугастий, довгохвостий скунс | середні, найпоширеніші | Північна Америка |
| Conepatus | свинорилі скунси | до 4,5 кг, найбільші | Америка, від США до Аргентини |
| Spilogale | плямисті скунси | 200 г до 1 кг, найменші | Північна і Центральна Америка |
| Mydaus | смердючі борсуки | середні | Борнео, Філіппіни |
Mephitis, куди входять смугастий і довгохвостий скунси, найпоширеніші й найвідоміші представники родини. Conepatus, свинорилі скунси, найбільші серед родичів. Spilogale, плямисті скунси, навпаки, найменші, і при цьому найспритніші лазуни по деревах серед усієї родини. Четвертий рід, Mydaus, це смердючі борсуки з островів Борнео та Філіппін, єдині представники родини поза Америкою.
Забарвлення як попередження, а не маскування
Контрастні чорно-білі смуги чи плями на шкурі скунса не для того, щоб зливатися з місцевістю. Це попереджувальне забарвлення, яке здалеку сигналізує хижакові: краще обійти цю тварину десятою дорогою. Більшість хижаків, які хоч раз стикалися зі скунсом, справді запам’ятовують урок з першого разу і надалі уникають зустрічі.
Як насправді працює захисний спрей
Перед тим як застосувати головну зброю, скунс завжди попереджає: піднімає хвіст, тупотить лапами і навіть повертається задом до супротивника. Якщо після цього загроза не зникає, дві залози по боках від ануса вистрілюють їдкою рідиною прицільно на відстань в кілька метрів, за різними оцінками від одного до шести. За характеристики запаху відповідають сірковмісні сполуки, тіоли, ті самі, що надають різкий сморід тухлим яйцям і часнику в надмірній кількості. При потраплянні в очі рідина викликає тимчасову сліпоту і пекучий біль, тож для великих хижаків це вкрай ефективний спосіб виграти час і втекти.
Скунсенята бризкають з восьмиденного віку
У одному приплоді народжується від двох до десяти дитинчат, і перший тиждень вони повністю залежать від матері. Вже на восьмий день життя скунсенята здатні виділяти захисний секрет, хоча ще не вміють цілитися. Прицільно бризкати вони вчаться на третьому чи четвертому тижні, приблизно тоді ж, коли в них відкриваються очі. Самостійними малюки стають у два місяці, а статевої зрілості досягають ближче до року. Мати рідко відходить від виводка в перші тижні, і саме цей період вважається найнебезпечнішим для родини. Захисний секрет ще недосконалий, а хижаки в цей час особливо активно шукають легку здобич.
Міф про томатний сік, який не працює
Порада скупати облитого скунсом собаку в томатному соку лишається одним із найстійкіших міфів про цих тварин, і вона не має жодного наукового підґрунтя. Томатний сік не вступає в реакцію з тіолами і нічого не нейтралізує. Він просто перевантажує нюх сильним власним запахом, через що людині здається, ніби скунсячий сморід зник, поки насправді він просто тимчасово замаскований. Це явище називають нюховою втомою: варто вийти на свіже повітря на кілька хвилин, і той самий сморід повертається так само гостро, як і одразу після зустрічі зі скунсом.
Чим насправді нейтралізувати запах
Речовина, яка реально розкладає тіоли на молекулярному рівні, це суміш перекису водню, харчової соди і рідкого мила для посуду. Перекис водню окислює сірковмісні сполуки, перетворюючи їх на речовини без запаху, тоді як мило розчиняє жирну основу секрету і дозволяє суміші проникнути глибше. Готувати цю суміш варто одразу перед використанням і не зберігати залишки, бо в закритій ємності вона здатна створювати надлишковий тиск.
Чому скунсів не вдалося розвести в СРСР
Кілька десятиліть тому в Радянському Союзі намагалися завести скунсову ферму заради хутра, привізши тварин з Америки. Місцеві хижаки, не звиклі до такого запаху, швидко перевинищили більшість завезених скунсів. Самі ж хижаки після цього довго страждали від нестерпного смороду, який просякнув їхні території, тож експеримент визнали невдалим і надалі не повторювали в такому масштабі. Показова деталь цієї історії: місцева фауна не мала жодного еволюційного досвіду взаємодії зі скунсячим запахом, тоді як американські хижаки за тисячоліття співіснування навчилися оминати смугастих сусідів здалеку.
Скунс як домашня тварина
Якщо хірургічно видалити пахучі залози, скунса цілком можна тримати вдома, як екзотичного улюбленця. Власники таких тварин описують їх як чистоплотних, лагідних і доволі відданих істот, які прив’язуються до конкретної людини не гірше за домашнього тхора чи навіть кота. Головна умова, звісно, це видалення залоз ще в дитячому віці, до того, як тварина навчиться користуватися своєю природною зброєю. У деяких країнах утримання скунсів як домашніх тварин заборонене або вимагає окремого дозволу, тож перед покупкою варто перевірити місцеве законодавство, а не орієнтуватися лише на досвід власників з інших країн.