The Train: Escape to Normandy, це гра студії Artech, видана Accolade у 1987 та 1988 роках для кількох платформ одразу. На перший погляд це воєнний екшн про Другу світову війну. Насправді під однією обкладинкою ховаються три зовсім різні жанри: аркадна стрілялка, симулятор паровоза і стратегічний вибір маршруту.
Що таке The Train: Escape to Normandy
Гру розробила канадська студія Artech, а видала американська компанія Accolade, відома в ті роки серією якісних жанрових ігор для домашніх комп’ютерів. У Німеччині гру видали під іншою назвою, The Train: Nur Sie können ihn stoppen. На обкладинці коробки нерідко стояла позначка “воєнний симулятор”, хоча насправді більшість ігрового часу гравець проводить не на полі бою, а всередині самого потяга.
Сюжет: викрадення потяга з награбованим мистецтвом
Дія відбувається в серпні 1944 року, коли союзники вже наступають, а німецька окупація Франції доживає останні тижні. Гравець керує членом французького Руху Опору Пʼєром Лефе та його напарником Ле Дюком, які мають захопити потяг на станції Мец. У вагонах цього потяга нацисти вивозять награбовані з Парижа твори мистецтва до Берліна, сподіваючись згодом використати їх як розмінну монету на переговорах про капітуляцію.
Реальна історія за грою: Роз Валлан і музей Же-де-Пом
Сюжет гри опосередковано спирається на реальну історію французької музейниці Роз Валлан, яка протягом усієї окупації таємно вела облік творів мистецтва, награбованих нацистами і складованих у паризькому музеї Же-де-Пом, ризикуючи життям заради збереження цих записів для повоєнного розшуку викраденого.
Гра відсилає до цієї історії не напряму, а через фільм 1964 року “Потяг” з Бертом Ланкастером. Той фільм своєю чергою був вільною екранізацією книги Валлан “Le front de l’art”. Тобто зв’язок з реальними подіями в грі подвійно опосередкований: спершу книга стала фільмом, і тільки потім фільм надихнув розробників гри.
Три етапи однієї гри в одному картриджі
Перший етап, це аркадна стрілянина просто на станції Мец: гравцю потрібно знешкодити близько двадцяти пʼяти вартових, орієнтуючись на світло у вікнах їхніх кімнат. Другий етап, вибір напрямку руху потяга на стрілках колії, що фактично визначає рівень складності подальшої гри. Третій і найбільш незвичний етап, це вже безпосередньо керування паровозом. Гравець стежить за тиском у котлі, температурою, запасом вугілля і води, гальмами, а водночас відбивається від атак німецьких літаків з повітря. Одночасність цих завдань і створює основне напруження гри.
Версія для Commodore 64: найкраща інкарнація гри
Саме версія для Commodore 64 вважається найбільш вдалою реалізацією задуму. На спеціалізованому ресурсі Lemon64 гра має рейтинг 8,42 з 10 на основі понад ста тридцяти оцінок, що робить її другою за рейтингом грою в каталозі студії Artech на цій платформі. Гравці окремо відзначають глибину симуляції паровоза: потрібно одночасно стежити за кількома параметрами відразу, і саме ця деталізація робить версію для C64 значно атмосфернішою за інші порти. Одна з рецензій навіть визнавала гру майже сучасною за мірками свого часу, коли більшість конкурентів на ринку були простими аркадними автоматами.
Версії для інших платформ
Крім Commodore 64, гру випустили для Amstrad CPC, ZX Spectrum і DOS.
| Платформа | Оцінка | Джерело |
|---|---|---|
| Commodore 64 | 8,42 з 10 (131 голос) | Lemon64 |
| Amstrad CPC | 15 з 20 | CPC-Power |
| ZX Spectrum | 6,8 з 10 (сучасна), 7,95 (архівна) | Spectrum Computing / World of Spectrum |
PC-версія натомість вважається найбільш миттєво зрозумілою для нового гравця і має найкращу графіку серед усіх портів, хоча їй бракує саме тієї атмосфери, яка вирізняє версію для C64.
Що казали критики в 1988 році
Журнал Computer Gaming World у травні 1988 року розкритикував якість графіки як нижчу за звичний стандарт ігор Accolade. Втім, оглядач окремо похвалив саму механіку керування паровозом як по-справжньому вдалу. Оглядовий матеріал про стратегічні й воєнні ігри 1991 року дав грі лише дві зірки з пʼяти. Іспанський журнал Microhobby натомість оцінив гру набагато прихильніше, поставивши їй 90 відсотків за рівень захоплення геймплеєм при середніх балах за графіку і звук.
Чому гру вважають недооціненою класикою сьогодні
Розбіжність оцінок критиків того часу і сьогоднішньої репутації гри серед фанатів ретро-платформ пояснюється просто: журнальні рецензії 1988 року оцінювали гру за миттєвим враженням від графіки, тоді як ретро-спільнота сьогодні цінує саме нестандартне поєднання трьох різних жанрів в одному продукті. Небагато ігор того часу наважувалися поєднувати стрілянину, симулятор транспорту і стратегічний вибір маршруту в одному релізі, і саме ця сміливість тримає інтерес до гри навіть через майже сорок років після виходу.