Даунхіл, з англійської downhill, “вниз з пагорба”, це екстремальна гоночна дисципліна гірського велоспорту, суть якої гранично проста: проїхати трасу вниз схилом якнайшвидше. Траса при цьому рідко буває простою: круті спуски, різкі повороти, ями, горби, каміння і коріння дерев, а часом і штучні трампліни з дропами. Середня швидкість спортсменів на трасі сягає близько 36 кілометрів на годину, а типовий перепад висот траси становить приблизно 500 метрів. Час на проходження зазвичай іде на секунди.
Звідки взявся даунхіл: гонки Repack на горі Тамальпайс
У жовтні 1976 року на горі Тамальпайс у каліфорнійському окрузі Марін відбулися перші гонки Repack, організовані велосипедистами Гері Фішером і Чарлі Келлі. Назву перегони отримали через те, що учасники після кожного заїзду мусили переупаковувати мастилом гальмівні втулки коліс, які перегрівалися й вигоряли від постійного гальмування на крутому ґрунтовому спуску.
Гонки на важких кастомних велосипедах з барахолки проходили щороку протягом майже десяти років, і саме на цих схилах фактично сформувався весь сучасний гірський велоспорт. Фішер і Келлі згодом заснували компанію MountainBikes, і саме ця назва компанії з часом стала загальновживаною назвою для всього виду техніки і спорту.
Як назва спорту виникла з тих самих перегонів
До гонок Repack велосипеди для їзди бездоріжжям збирали кустарно, з важких дорожніх рам і барахольних деталей. Обмеження таких саморобних машин навіть дали перегонам їхню назву, бо гальмівні втулки доводилося буквально переупаковувати мастилом після кожного заїзду. Уже в 1980-х роках виробники почали випускати спеціалізовані байки під потреби бездоріжжя, і цей новий клас техніки закріпив за собою назву компанії своїх засновників.
Коли даунхіл став офіційною дисципліною
Перший чемпіонат світу з гірського велоспорту під егідою Міжнародного союзу велосипедистів (UCI) відбувся 1990 року в американському місті Дуранго, і даунхіл увійшов до його програми одразу поряд із крос-кантрі. Першим чемпіоном світу в даунхілі став американець Грег Гербольд. Окремий Кубок світу з даунхілу стартував трохи пізніше, у 1993 році, і відтоді щорічний календар Кубка світу лишається головною серією змагань сезону для професійних райдерів.
Легенди даунхілу: рекордсмени світових чемпіонатів
Найтитулованіший чоловік-даунхілер в історії, француз Нікола Вуйо, вигравав елітний чемпіонат світу сім разів, включно з п’ятьма перемогами поспіль з 1995 по 1999 рік. Серед жінок рекордсменкою лишається інша французька спортсменка, Анн-Керолін Шоссон, з дев’ятьма титулами чемпіонки світу і п’ятьма перемогами в загальному заліку Кубка світу. Обидва рекорди досі не побито, попри те що з часів їхніх перемог у дисципліні змінилося не одне покоління техніки й трас.
Який велосипед потрібен для даунхілу
Сучасний даунхіл-байк суттєво відрізняється від звичайного гірського велосипеда для крос-кантрі за всіма ключовими параметрами.
| Параметр | Даунхіл-байк | Крос-кантрі байк |
|---|---|---|
| Хід підвіски | 180-200 мм, двопідвісний | 80-120 мм, часто напівжорсткий |
| Вилка | двокоронна, посилена | однокоронна, легка |
| Гальма | дискові з великими роторами | дискові, менші ротори |
| Кількість передач | мінімальна, під розгін | широка касета під підйоми |
Рама даунхіл-байка здатна гасити удари від найгрубіших нерівностей траси, а посилена двокоронна вилка витримує навантаження, під якими легша однокоронна конструкція просто зламалася б. Перемикання передач при цьому спрощене до мінімуму: даунхіл-байку не потрібна широка касета для підйомів, тільки кілька передач для розгону на рівних ділянках.
Екіпіровка: чому шолом не той самий, що на шосе
Обов’язковий елемент екіпіровки, повнолицьовий шолом із жорсткою щелепною частиною, який захищає обличчя при падінні на високій швидкості. Додатково райдери вдягають захист спини, коліна, лікті і нерідко шийний бандаж, який запобігає надмірному згинанню шиї при жорсткому падінні через кермо. Звичайний велосипедний шолом для шосе чи міської їзди для даунхілу категорично не підходить, бо не захищає ні щелепу, ні скроні при ударі на швидкості. Повний комплект захисту разом із самим байком тому нерідко коштує більше, ніж уся інша частина хобі гірського велоспорту.
Байк-парки для даунхілу в Україні
Українські Карпати стали своєрідною Меккою для аматорів даунхілу, і найбільші байк-парки країни зосереджені саме там. Буковель Bike Park пропонує один із найбільших наборів трас різної складності в країні. Байк-парк “Захар Беркут” у Славську теж популярний серед райдерів, а третій відомий парк, “Плай”, доповнює список головних напрямків для тих, хто хоче спробувати трасу даунхілу без виїзду за кордон. Усі три парки зазвичай працюють у теплу пору року, коли гірськолижна інфраструктура тих самих курортів простоює без снігу.
Наскільки це небезпечно і кому варто починати
Даунхіл вимагає гарної фізичної підготовки і спеціального велосипеда, і це не той спорт, у якому варто експериментувати на звичайному гірському байку без відповідної класифікації виробника. Ризик травм тут вищий, ніж у більшості інших велодисциплін, саме через поєднання високої швидкості й складного рельєфу. Початківцям варто стартувати з найпростіших трас байк-парку під наглядом інструктора, а не одразу братися за професійні спуски з трамплінами і дропами. Прогрес у цьому спорті будується поступово: спочатку освоюють базове положення тіла на байку і гальмування, і тільки потім переходять до складніших елементів рельєфу.